Наталія Соколенко, яка
раніше працювала на каналі СТБ, розповіла, що напередодні Нового року загадала
бажання, щоб працювати на телебаченні. І воно здійснилося.
Під час перебування у Луцьку відома журналістка та
громадська активістка Наталія Соколенко поділилась міркуваннями про розвиток і
майбутнє журналістики та розповіла як можна захищати свої права. Учасниця руху
«Стоп цензурі» закликає вступати у громадські організації та не бути пасивними
і нейтральними у будь-якій ситуації.
– Це зважаючи на те, які
журналісти готові. Ті, що входять у рух «Стоп цензурі» готові. В русі «Стоп
цензурі» є Мустафа Найем, Сергій Лещенко, Ілона Довгань, яка раніше під час
участі у русі «Стоп цензурі» була
ведучою на 1+1. Здавалося, що це вершина кар’єри, але вона виступала проти
утисків свободи слова, які почалися на каналі, і її «прибрали». Вона рік була без роботи, а зараз ведуча ТBI.
Журналісти, які згодні йти на тимчасові матеріальні складнощі, вважаючи, що
головною складовою журналіста є все ж
таки репутація – це на мій погляд правильно. І взагалі, нормальні люди - вони
борються і готові боротися й надалі.
– На Вашу думку, наскільки
якісною є сучасна журналістика?
– Тут не можна визначати
загальну температуру по палаті. Є якісна, є неякісна. Як сказав Ян
Табачник, що нас 85 відсотків
журналістів-холуїв… Я думаю, це неточні дані… він применшив. Як показали
останні парламентські вибори, візьмемо телевізійні канали центральні, то якщо
там вимірювати кількість холуїв, то їх буде більше, на жаль. Є поодинокі
журналісти, які не погоджувалися це робити, служити не професії, а комусь.
– Коли журналіст йде у політику, наприклад, у
Верховну раду це плюс?
– А чому професія має стати тавром для людини, яка хоче
реалізуватися в політиці? Давайте тоді заборонимо лікарям, а особливо хірургам
брати участь у політиці, балотуватися… Бо уявіть, що раптом йому, або його
колезі на стіл потрапляє після ДТП його конкурент, то він його має зарізати? Чи
діяти по клятві Гіппократа? Звичайно, має діяти по клятві Гіппократа. Так само
й журналіст може реалізовуватися у політиці. А чому ні? Більше того, я Вам
скажу, що президент Фінляндії, який змінив історію не тільки Фінляндії. Він
переміг на виборах тільки завдяки тому, що коли з’являлося телебачення, він на
відміну від своїх конкурентів знав як поводитися перед телекамерою. І завдяки
цьому виграв.
– Якою бачите журналістику
через п´ять років?
– Конвергентною. Тобто,
бачили це уже в Америці, що ЗМІ лишають тільки в назві, тобто історичний аспект, наприклад, радіо. А
це вже буде одночасно і радіо, і інтернет, і телебачення, і блог-майданчик, і
подкасти, і аудіо. І журналісти, подобається їм це чи не подобається, перетворюються
на універсальних цифрових солдатів. І чим вища ця універсальність, тим більше
шансів вижити у цій професії і заробляти. Тобто журналіст має і знімати, і
писати аналітику, і репортаж, і розбиратися у психології сприйняття цих
текстів, і поводитися перед телекамерою. Наприклад, газета «Нью-Йорк Таймс».
Там журналіст не просто висвітлює
проблему. Наприклад, написав новину коротку, що вбили посла, далі він написав
аналітику, довідку про цього посла, аналітику про ситуацію в Лівії, записав
експертів із Близького Сходу, фото і відео знайшов у соцмережах, а потім
запросив ще й якогось гостя-експерта, чи людину, яка особисто знала посла, вони
сіли перед телекамерами і цей газетний журналіст по суті виступає в ролі
телевізійного журналіста. Він бере інтерв’ю і викладає його на сайт. Тобто журналіст
універсальний. І новину написав, і аналітику, і як телевізійний ведучий, як
Ларі Кінг місцевого масштабу.
– На Вашу думку, потрібно
щось змінювати у журналістській освіті?
– Потрібно. Найперше – це
те, що пропонує Києво-Могилянська академія, зробити як у всьому світі –
відмовитися від бакалаврату. Тільки магістерська програма має бути, як на
заході. Людина вчиться на політолога, економіста, медика, біолога і так далі,
отримує диплом бакалавра чи спеціаліста, а потім магістерську програму
проходить журналістську. Тому, що вчитися журналістиці п’ять років, особливо
коли зараз дуже швидко старіють знання не потрібно. Тобто радше має бути
гуманітарна освіта чи політологічна чи економічна, а далі на неї накладено
магістерська програма. Табачник виступає дуже проти цього, але все одно там є
поступові зрушення. Тобто, не обов’язково мати журналістську освіту. Бажано
мати базові курси такі, як у Києво-Могилянській академії, або західні якісь
курси. Те, як писати, щоб тебе зрозуміли у цьому мінливому, дуже динамічному
світі, як досягнути свого читача, цього
не дають наші університетські програми.
– Наскільки ефективно
громадські активісти можуть впливати на владу?
– Можуть, якщо хочуть. Тобто
треба впливати і знати громадські організації: яка мета, щоб дійсно була
актуальна і долучати прихильників. Тому, що у нас громадський сектор мало
чисельний і невпливовий через свою нечисельність. Акції протесту, які
відбуваються в Києві з будь-яких питань збирають сотню одних і тих самих людей.
На захист лісу Коцюбинського, або на захист свободи слова, або проти якоїсь
забудови, або проти закону про мирні зібрання чи про наклеп, в основному це є
одні й ті самі люди. І з них значна частина журналістів, які приходять не
тільки висвітлювати про це, а й на акції протесту. Як Ющенко казав абсолютно
справедливо, що журналіст має бути на пів корпусу попереду нації хоча б. Через
те, що журналіст повинен бути більш обізнаний – це в принципі його робота.
– Яким має бути
універсальний журналіст? Чи повинен він писати «про все» чи має зосередитись на одній спеціалізації,
наприклад, писати лише про політику, економіку чи культуру? І взагалі,
універсальний журналіст – це хто?
– Універсальність описую в
плані вміння володіти технікою і жанрами. Тобто від репортажу до аналітики - це
вимога часу така. А з приводу спеціалізації, то я підтримую більш-менш те, що
важко одній людині поєднати політику і культуру. Тому, що культура зараз сама
по собі дуже динамічна, дуже науково містка. От певна спеціалізація все ж
повинна бути. Але є такі універсальні. Наприклад, Сергій Лещенко прекрасно
розбирається у політиці і у мистецтві. Свої замітки про мистецтво він пише в
основному в соцмережах, а я із
задоволенням це читаю.
– Чому деякі журналісти бояться братися за складні
теми?
– Бо це потребує багато
часу. Складна тема потребує більше часу, а журналісти як і всі ми живі люди
і хочуть працювати менше, отримувати
більше, а розвиватися ще більше. Це ще залежить від журналіста на скільки він
наполегливий, на скільки він розуміє свою місію у цьому житті, і що він готовий
братися до складних тем і не шукати простих відповідей.
Я пам’ятаю цитату одного з редакторів BBC (Бі-Бі-Сі), який писав «Цей час у
минулому, коли ми можемо сказати, що
оцей те сказав, а цей те сказав, а ви самі вирішуйте… А журналіст
намагається дослідити хто з них збрехав,
як мінімум. Або знайти що було
насправді». Бо, як у випадку виборів всі можуть брехати. А основне завдання
журналіста – не залишатися нейтральним у цій ситуації.
– Як можна джинсу подолати?
– Комплекс заходів. Якщо є
ті люди-політики, які готові платити за це, то відповідно знайдуться ті, хто
готові продатися. Тому тут обопільний процес. З одного боку журналісти мають
все ж таки схаменутися і поступово, я не кажу вже завтра психанути і піти з
роботи, але поступово, поступово відмовлятися від певних отаких джинсових
поглядів. А політики мають підвищувати свою культуру і теж поступово від таких
послуг відмовлятися. Це ж теж може бути елементом піару. Ми не платимо, ми
чесні, ми не будемо порушувати податковий кодекс і інші закони і вся наша
реклама буде тільки, власне, рекламою без обдурювання читачів і глядачів. Це
теж може бути піар-хід. Чому ні? А джинса вже працює не так, як працювала
раніше. Це показують дослідження. Звісно, якби прийшла принципова владна
команда, я думаю, силовим методом подолати це дуже легко. Я знаю, що всіх
журналістів прослуховують і навіть зараз є на те функції. Тобто дізнатися хто
насправді бере гроші не складно. Я вже не кажу про те, що можна прогнати сюжети
по стандартах і якщо ми бачимо, що є невідповідність, то треба поставити
запитання і порушити якийсь процес проти
певного органу і проти того журналіста для громадського осуду. Треба
діяти. Якщо немає влади у якої немає волі боротися, то треба відповідно
журналістам і політикам схаменутися і
почати виборсуватися з цієї ями непрофесійності, продажності в яку впали
і політики і журналісти.
Саніратний мінімум треба
витримувати у боротьбі з джинсою. На такі речі журналісти не мають
погоджуватися. Повірте, нічого не буде, якщо
один сюжет чи два, чи три викинути з ефіру. А якщо Вам погрожують,
вступайте у профспілку і тоді вас не звільнять.
А якщо звільнять, то матимуть справу із профспілкою. «Медіафронт» виграла
справу Осман Пашаєв проти СТБ. І тепер канал має виплатити 300 тисяч гривень,
бо його звільнили без узгодження з профспілкою.
– Яка Ваша улюблена книга?
– Якщо говорити про книги,
які справили серйозний світоглядний
вплив на мене, то це «Подруга французького лейтенанта». А з українських – це Оксана Забужко «Музей
покинутих секретів». Я вважаю, що це
наша «Война и мир» Толстого, просто ще неналежно оцінена. І ще книга Оксани
Забужко «Нотр Дам де Юкрейн». Також я всім дуже раджу читати мемуари. Наприклад,
«Діалоги з Томашем Масариком» Карела Чапека, який як письменник і журналіст був
свідком творення Чехословаччини, Хіларі Клінтон «Жива історія», книги Мадлен Олбрайт …
– Яке у Вас є хобі?
– Нещодавно я купила собі
швейну машинку. Тепер на ній ганяю (сміється – авт.). Є бажання щось творити
руками. А так хобі – це подорожі по Україні, а по світу в основному – це
навчання. Зараз не можу це зробити своїм хобі, адже немає ресурсів. Але по Україні – це цілеспрямовано вивчення всіх
регіонів. Заходимо на сайт «Зелений туризм» і
шукаємо… Новий рік або у Диканьці, або у Берегове. І це не тільки зимою,
а також подорожуємо літом, в інші пори року на вихідні. Наприклад, в Чигирин
у Холодний Яр.
– Коли Ви вирішили стати
журналісткою? Можливо, ще у школі?
– Ні, у школі я хотіла бути
істориком, адже любила історію. Батьки мої були інженери і були здивовані моїм
бажанням отримувати гуманітарну освіту. Потім так склалось, що середовище людей з якими спілкувались були журналістами… В
певний час я захотіла працювати на телебаченні. Це у мене було таке новорічне
бажання записано «Хочу працювати на телебаченні» і воно здійснилось. Тому
мрійте, мрії збуваються =) .
Мая
Голуб, портал «Четверта влада»
